Гармонійні державно-конфесійні відносини є запорукою розбудови демократичної правової держави. У сучасному суспільстві релігійні організації є самостійним соціальним інститутом, здатним справляти помітний вплив на перебіг суспільних, зокрема політичних, процесів. Тому аналіз стану державно-конфесійних відносин і пошуку шляхів їх гармонізації є важливим завданням державної політики. Значущість цього завдання посилюється в умовах зростання конфліктного потенціалу міжконфесійних відносин в контексті російської гібридної війни проти України, тому удосконалення механізмів державно-церковної взаємодії стає важливою складовою національної безпеки держави.
Позитивний досвід розвитку державно-конфесійних відносин часів незалежності України включає формування національного законодавства щодо забезпечення свободи совісті та діяльності релігійних організацій, а також налагодження постійного діалогу між конфесіями і державою через створення та співробітництво відповідних структур з боку як держави, так і релігійних конфесій. Так, діалог між релігійною спільнотою і державою забезпечували такі структури, як утворена у грудні 1996 р. Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій (ВРЦіРО), яка представляє більше ніж 90% усіх релігійних організацій України, та державний орган у справах релігій, відповідальний за забезпечення діяльності релігійних організацій і державно-конфесійних взаємовідносин, а також Експертна рада з питань свободи совісті та діяльності елігійних організацій як консультативно-дорадчий орган при Міністерстві культури України.
До практики державно-конфесійних відносин увійшли постійні зустрічі глав і представників Церков і релігійних організацій та перших осіб держави, насамперед Президента України. За всіх проблем, що існували та існують у сфері діяльності релігійних організацій, розвиток подій у церковно-релігійній сфері свідчив про рух державно-конфесійних відносин до партнерських засад. Погіршення стану державно-конфесійних відносин відбулося за президентства В. Януковича. По-перше, було ліквідовано Державний комітет України у справах національностей та релігій, а його функції передані Департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури України. По-друге, рідшими стали зустрічі перших осіб держави як з ВРЦіРО, так і з представниками окремих Церков і релігійних організацій (за винятком УПЦ).[5]. Попри декларовані принципи рівного ставлення до всіх церков і релігійних організацій країни, В. Янукович вочевидь демонстрував свою прихильність до Української Православної Церкви Московського патріархату. Відчутним стало й посилення контролю держави за діяльністю релігійних організацій. Натомість, поза увагою державних органів залишалася низка важливих питань: налагодження дієвого механізму комунікації між релігійними організаціями та центральною владою; надання права релігійним організаціям засновувати навчальні заклади державного стандарту освіти; повернення майна; забезпечення рівного ставлення держави до всіх Церков і релігійних організацій України тощо. За останні три роки діалог між державою та конфесіями помітно активізувався, однак, як і раніше, йому бракує системності і послідовності. Так, й до сьогодні не ухвалено Концепції державно-конфесійних відносин, спрямованої на розвиток партнерської моделі цих відносин, хоча з початку 2000-х рр. було розроблено кілька її проектів. Відсутність концептуального бачення стратегії розвитку державно-церковних відносин породжує фрагментарність державної політики у зазначеній сфері. До недоліків
державної політики варто віднести й недосконалість низки положень чинного законодавства, що регулює державно-церковні відносини. Проблемними є питання запровадження військового капеланства, організації альтернативної служби під час мобілізації, звільнення священнослужителів від мобілізації, питання юридичного статусу й оподаткування релігійних організацій, узгодження антидискримінаційних норм з правом на свободу думки, слова та віросповідання та деякі інші. Так, законодавчо не врегульоване впровадження військово-капеланської служби, її регламентують лише розпорядження Кабінету Міністрів України та відомчі накази. На розгляд Верховної Ради вносилося кілька відповідних законопроектів. Один з них (проект № 1153 від 02.12.2014 р.) був розроблений за участі представників ВРЦіРО та експертів ще у 2013 р., а тому не враховував поточної військово-політичної ситуації в країні, решта ініціатив були низької якості й зняті з розгляду.[2] Та найбільшу критику з боку релігійних організацій викликав Закон України від 17.07.2015 № 652-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткування неприбуткових організацій», який вимагає перереєстрації релігійними організаціями своїх статутів з метою збереження неприбуткового статусу. Посилаючись на складність та довготривалість перереєстрації статутів усіх 35 тисяч релігійних організацій, ВРЦіРО вважає за необхідне змінити підхід на користь законодавчого регулювання неприбуткового статусу, а не статутного.[3]
Серед чинників, які ускладнюють взаємодію церкви та держави у різних сферах суспільного життя, представники різних конфесій найчастіше називають нетолерантність та нетерпимість сторін діалогу, існуюче упереджене ставлення до окремих релігійних організацій та надання переваг іншим, намагання використовувати релігійний фактор у політичній боротьбі, недосконале законодавство та відсутність Концепції державно-конфесійних відносин, корупцію.[6]
На стан міжконфесійних та державно-церковних відносин негативно впливає православна поляризація українського суспільства, зумовлена проросійською позицією Української Православної Церкви Московського патріархату, що актуалізує питання утворення Української Помісної Православної Церкви. На сучасному етапі це питання вже вийшло за межі власне релігійної сфери і має безпосередній стосунок до сфери національної безпеки.
З огляду на вищевказане, існує нагальна потреба удосконалення існуючої моделі державно-церковних відносин в Україні. На думку експертів, перспективним шляхом такого удосконалення може стати запровадження в Україні між державою і відповідними релігійними організаціями системи індивідуалізованих двосторонніх договорів, в яких мають бути чітко визначені загальні засади взаємодії держави з релігійною організацією, права та обов‘язки сторін, зафіксовано узгоджені позиції з найважливіших суспільно значущих питань. Подібні договори мають ґрунтуватися на засадах відкритості та відповідності релігійних організацій певним критеріям (спільності ключових інтересів та позицій; наявність у релігійної організації значної кількості діючих громад, які об‘єднують велику кількість громадян України). [1, 4] Впровадження в Україні подібної договірної системи сприятиме розвитку партнерської моделі державно-церковних взаємин.
Серед інших напрямів покращення стану державно-конфесійних відносин слід відзначити розробку за участі державних інституцій, представників релігійних організацій та експертів з питань свободи совісті і віросповідання проекту Концепції державно-конфесійних відносин та його наступне ухвалення парламентом; удосконалення чинного законодавства, що регулює державно-церковні відносини; забезпечення постійного відкритого діалогу між органами влади та релігійними організаціями, залучення останніх до підготовки та реалізації соціально значущих проектів і програм. Зрештою, як засвідчує досвід деяких сусідніх країн (Болгарії, Грузії, Румунії, Сербії, Польщі), важливим чинником державотворення та гармонізації міжконфесійних відносин є набуття помісного статусу власною православною церквою.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Аналітична доповідь до Щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2016 році» [Електронний ресурс] / Національний інститут стратегічних досліджень. - Режим доступу : http://www.niss.gov.ua/articles/2316/, вільний. –Назва з екрану. – [Перевірено : 25.05.2017].
2. Васін М. Перспективи розвитку релігійного законодавства України [Електронний ресурс] / Інститут релігійної свободи. - Режим доступу :http://www.irs.in.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1714%3A 1&catid=37%3Aart&Itemid=64&lang=uk, вільний. – Назва з екрану. – [Перевірено : 28.05.2017].
3. ВРЦіРО ініціює скасування загальної перереєстрації релігійних організацій [Електронний ресурс] / Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій. - Режим доступу : http://vrciro.org.ua/ua/events/493-uccro-meeting-registration-statutes, вільний. – Назва з екрану. – [Перевірено : 02.06.2017].
4. Двосторонні угоди між державою і релігійними організаціями як дієвий механізм удосконалення державно-церковних відносин. Аналітична записка [Електронний ресурс] / Національний інститут стратегічних досліджень. - Режим доступу : http://www.niss.gov.ua/articles/2316/, вільний. –
Назва з екрану. – [Перевірено : 25.05.2017].
5. Релігія в влада в Україні: проблеми взаємовідносин / Інформаційні матеріали до Круглого столу на тему: Державно-конфесійні відносини в Україні станом на 2013 рік: рух до партнерства держави і Церкви чи до кризи взаємин? (22 квітня 2013 р.). — Київ, 2013. — 76 с.
6. Церква, суспільство, держава у протистоянні викликам і загрозам сьогодення (інформаційні матеріали). – Київ, 2017. [Електронний ресурс] / Український центр економічних та політичних досліджень ім. О. Разумкова. - Режим доступу : razumkov.org.ua/uploads/article/2017_Religiya.pdf, вільний. –
Назва з екрану. – [Перевірено : 30.05.2017].
ПАСІЧНИК Н.С., канд. іст. наук
Білоцерківський інститут економіки та управління ВНЗ Університет «Україна»
«П'яті Бердяєвські читання»: матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м. Біла Церква, 31 травня 2017 року. – 38 с.
Комментариев нет:
Отправить комментарий