У своєму невеликому нарисі "Мій філософський світогляд" Микола Бердяєв акцентує увагу на специфічних рисах своїх поглядів, які здаються йому найбільш суттєвими і важливими. Зокрема він підкреслює, що в центрі його філософської творчості знаходиться проблема людини. "Поставити проблему людини, – пише М. Бердяєв, – це значить в той же час поставити проблему свободи, творчості, особистості, духу та історії. Тому я займався головним чином філософією релігії, філософією історії, соціальною філософією та етикою... Вихідна точка мого світогляду є примат свободи над буттям. Це надає філософії динамічного характеру та пояснює джерело зла, а також можливість творення в світі чогось нового. Свобода не може детермінуватися буттям, свобода не визначається навіть Богом. Вона укорінена у небутті".
На думку М. Бердяєва його філософія "у своїй головній тенденції" є дуалістичною. Проте, це дуалізм особливий: дуалізм духу і природи, свободи і детермінації, суб'єкта і об'єктивації, особистості та загального, царства Бога і царства Кесаря. Така "дуалістичність" бердяєвської філософії визначила і певні специфічні підходи до постановки та розв'язання проблеми "свободи совісті" як складного культурно-юридичного концепту та феномену суспільного буття.
Як зазначає релігієзнавець і юрист Ф. Купріянов, "свобода совісті" поряд із "свободою віри" є складовою більш широкого поняття "релігійна свобода", яка об'єднує в собі як приватну, так і публічну її форми. Свобода віри належить до особистої релігійної свободи, яка не потребує юридичного захисту, оскільки віра є змістом духовного, внутрішнього життя людини. Неможливо примусити вірити у те, чого людина сама не бажає. Проте свобода совісті стосується публічного боку людського існування.
Історично проблема свободи совісті постає у своїй специфічній формі вже у стародавньому світі. Але, в той час, до утвердження монотеїстичних релігій, свобода совісті, переважно, стосувалася захисту атеїстичного вільнодумства. Релігійне вільнодумство у релігійно-плюралістичному суспільстві практично не переслідується державою та суспільством: хоча маємо й інші приклади – засудження та страта Сократа, який був звинувачений, зокрема, у тому, що "вводив нових богів". Із утвердженням християнства та ісламу як державних монотеїстичних релігій проблема дотримання релігійних свобод постає із особливою гостротою.
М. Бердяєв у "Філософії свободного духу" ставить запитання: "Чи визнає християнство свободу совісті і віротерпимість?" Він нагадує про трагічні та криваві сторінки європейської історії. Легко бути терпимим до будь-якої віри тим, хто ні у що не вірить. "Чи не є віротерпимість ознакою індиферентизму?" – запитує М. Бердяєв.
В результаті розміркувань М. Бердяєв приходить до висновку, що справжнє християнство, справжня віра ґрунтуються на свободі. Без свободи вибору немає спасіння. "Заперечення релігійної свободи, фанатична нетерпимість і насильство в духовному житті народилися з ідеї примусового спасіння, ідеї протилежної смислу християнства. Бог сам міг би за допомогою насильства врятувати весь рід людський, міг би краще... це зробити, ніж насильство церковної ієрархії чи державної влади. Проте Бог не хоче насильницького порятунку... Неможна насильно загнати в рай".
Ті злочини, які скоїли від імені Церкви насправді до справжнього християнства не мають жодного відношення. "Якщо середньовічне
християнство, – зауважує М. Бердяєв, – повно кривавих насильств, то винне в цьому не християнство, а те варварське природне людство, яке з таким трудом проходило свій шлях християнізації. Те, що зазвичай ставиться у провину католицькій церкві, повинно було б бути поставлено у провину варварству людської природи".
Держава не повинна, на думку М. Бердяєва, бути джерелом права. Будь яка суверенна держава є злою та безбожною. І не важливо – вона абсолютно самодержавна (влада одного) чи ліберальна (влада багатьох), або ж соціалістична (влада всіх). Сутністю суверенної державності в тому, що в ній панує суб'єктивна людська воля, а не "об'єктивна сила правди", "не абсолютні ідеї".
Свобода совісті, вважає М. Бердяєв, – основа будь-якого права на свободу, тому вона не може бути відмінена або обмежена людською волею, державною владою.
ХАРЬКОВЩЕНКО Ю.Є., канд. філос. наук
Білоцерківський національний аграрний університет
«П'яті Бердяєвські читання»: матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м. Біла Церква, 31 травня 2017 року. – 56 с.
Комментариев нет:
Отправить комментарий