Микола Олександрович Бердяєв вітчизняний філософ, який відомий далеко за межами України. Уродженець Обухова Київської області, виходець з російської аристократичної родини. Мислитель відкрив для Європи привабливість тематики, винесеної з російської філософії. Рання творчість
М. Бердяєва свідчить про те, що він перебував під впливом вчення К. Маркса. Більше того мислитель належав до так званих легальних марксистів.
Разом з тим, перебуваючи в ряді «легальних марксистів», М. Бердяєв виступає з критикою К. Маркса. Так у праці «Суб'єктивізм та ідеалізм суспільної філософії», що вийшла друком у 1901 році, мислитель пропонує змінити соціальну орієнтацію марксизму на боротьбу з його істинною орієнтацією на моральне вдосконалення людей.
М. Бердяєв та його однодумці орієнтуючи маси на етичне засудження капіталізму та вдосконалення суспільства засобами соціальної педагогіки, дійшли до богошукання, до протиставлення класовій боротьбі альтернативи внутрішнього духовного звільнення людини з полону необхідності. Мислителем була здійснена оцінка марксистської соціальної філософії з позицій «нового християнства».
Разом з С. Булгаковим, П. Струве і С. Франком Бердяєв був учасником всіх трьох маніфестів росіян філософів-ідеалістів першої чверті століття - збірників «Проблеми ідеалізму» (1902), «Віхи» (1909), «З глибини» (1918). Ці публікації стали зовнішньою фіксацією ліберального руху від марксизму через своєрідний етичний лібералізм до національно-патріотичного думку в дусі ліберального консерватизму з такими засадами, як релігія, ідеалізм, лібералізм, патріотизм, традиціоналізм і народоправство.
Основна тема збірки «Вехи», що вийшов після революції 1905 р., фокусувалася на заклик розірвати з традиціями Бакуніна, Чернишевського, і Лаврова Михайлівського, які вели країну до безодні, і повернутися до об'єктивних основ руської історії і традиції, представленої іменами Чаадаєва, Достоєвського і Вл. Соловйова. До цієї теми
Бердяєв звертався і в наступні роки. Оцінюючи зміст збірника «Віхи» А.
Солженіцин зазначав: «Фатальні особливості російського передреволюційного утвореного шару були ґрунтовно розглянуті в «Віхи» - і обурено відкинуті усією інтелігенцією, всіма партійними напрямами від кадетів до більшовиків. Пророча глибина «віх» не знайшла (і автори знали, що не знайдуть) співчуття читаючої Росії, не вплинула на розвиток російської ситуації, не попередила згубних подій. Незабаром і назва книги, експлуатувати другою групою авторів ( «Зміна віх») вузько політичних інтересів і невисокого рівня, стало змішуватися, тьмяніти і зовсім зникати з пам'яті нових російських освічених поколінь, тим більше - сама книга з казенних радянських бібліотек. Але і за 60 років не стемніє її свідоцтва: «Віхи» і сьогодні здаються нам як би надісланими з майбутнього» [Солженицин А. Из-под глыб [Електронний ресурс] / А. Солженицин – Режим доступу до ресурсу: http://www.vehi.net/samizdat/izpodglyb/10.html ].
Після 1905 року виявилося відкрите неприйняття М. Бердяєвим марксизму. Філософ протиставляв йому свій власний підхід до дійсності (щодо її тлумачення та шляхів удосконалення). У працях «Досліди філософські, соціальні та літературні» (1900-1906 роки), «Нова релігійна свідомість та громадськість» (1907 рік), «Духовна криза інтелігенції» (1910 рік), «Філософія вільного духу» (1927 рік), «Про призначення людини» (1939 рік), «Християнство і класова боротьба» (1931 рік) М. Бердяєв стверджував, що марксизм, який «підмінив людину класом», не здатний розв'язати проблему людської свободи, забезпечити її активність і творчість. Цю проблему може розв'язати лише так зване «нове християнство», філософським фундаментом якого є християнський екзистенціалізм (або персоналізм).
Мислитель вважав, що значними недоліками марксизму є зневажливе ставлення до особистості та культурних надбань: «Ідеологи комунізму не помітили радикального протиріччя, яке є засадовим стосовно всіх їхніх помислів. Вони прагнули до звільнення особистості, вони оголосили повстання проти всіх вірувань, усіх норм, усіх абстрактних ідей задля цієї емансипації. В ім'я звільнення особистості вони повалили релігію, філософію, мистецтво, мораль, заперечували дух і духовне життя. Проте цим вони пригнічували її внутрішнє життя, заперечували право особистості на творчість і на духовне збагачення... Емпірична особистість виявилася вилученою із системи прав на творчу повноту життя» [Бердяєв Н. Истоки и смысл русского коммунизма / Н. Бердяев – М., 1990. – С. 46-47]
МЕЛЬНИК Л.М., канд. політ. наук
Білоцерківський національний аграрний університет
«П'яті Бердяєвські читання»: матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м. Біла Церква, 31 травня 2017 року. – 43 с. 
Комментариев нет:
Отправить комментарий