Філософія і творчість Григорія Сковороди

"Першим українським «повноцінним» і оригінальним філософом був Сковорода. Вивченню його творчості Чижевський приділив багато уваги, вважаючи Сковороду найбільшою і найхарактернішою постаттю української духовної історії. Цьому філософу Чижевський приділив найбільше уваги в «Нарисах…», а також, як зазначалося, написав спеціальну монографію про нього.

Сковорода, на думку вченого, перший і один з найвизначніших представників «філософії серця», яка є ніби «центральною» в українській філософській думці".

    Діалог.  Василь Герасим'юк -  Олександр Шокало.

ПОЛІТИЧНА БІОГРАФІЯ М. БЕРДЯЄВА: ВІД ЛІБЕРАЛЬНОГО МАРКСИЗМУ ДО ІДЕАЛІЗМУ

Микола Олександрович Бердяєв вітчизняний філософ, який відомий далеко за межами України. Уродженець Обухова Київської області, виходець
з російської аристократичної родини. Мислитель відкрив для Європи привабливість тематики, винесеної з російської філософії. Рання творчість
М. Бердяєва свідчить про те, що він перебував під впливом вчення К. Маркса. Більше того мислитель належав до так званих легальних марксистів.
Разом з тим, перебуваючи в ряді «легальних марксистів», М. Бердяєв виступає з критикою К. Маркса. Так у праці «Суб'єктивізм та ідеалізм суспільної філософії», що вийшла друком у 1901 році, мислитель пропонує змінити соціальну орієнтацію марксизму на боротьбу з його істинною орієнтацією на моральне вдосконалення людей.
М. Бердяєв та його однодумці орієнтуючи маси на етичне засудження капіталізму та вдосконалення суспільства засобами соціальної педагогіки, дійшли до богошукання, до протиставлення класовій боротьбі альтернативи внутрішнього духовного звільнення людини з полону необхідності. Мислителем була здійснена оцінка марксистської соціальної філософії з позицій «нового християнства».
Разом з С. Булгаковим, П. Струве і С. Франком Бердяєв був учасником всіх трьох маніфестів росіян філософів-ідеалістів першої чверті століття - збірників «Проблеми ідеалізму» (1902), «Віхи» (1909), «З глибини» (1918). Ці публікації стали зовнішньою фіксацією ліберального руху від марксизму через своєрідний етичний лібералізм до національно-патріотичного думку в дусі ліберального консерватизму з такими засадами, як релігія, ідеалізм, лібералізм, патріотизм, традиціоналізм і народоправство.

ПРИРОДА ТЕХНИКИ В ЕДИНСТВЕ САМООРГАНИЗАЦИИ И ЦИКЛИЧНОСТИ БЫТИЯ

Ноосфера - всеобщее поле сознания

С тех пор когда в 1933 году Н. А. Бердяев в издаваемом им журнале «Путь» опубликовал свою работу «Человек и машина» в которой отмечал судьбоносное значение техники для человека и культуры, многие его философско-методологические идеи для исследования противоречивого характера феномена техники в жизни общества остаются по- прежнему актуальными. Вместе с тем, в контексте развития современной науки и техники, формирования новой научной картины мира в основе которой лежит синтез идей системного подхода, самоорганизации, универсальности эволюционных изменений во Вселенной, исторической преемственности, усложнения организованности материальных систем и коэволюционного формирования их неравновесной, противоречивой целостности требуется дальнейшее углубление эвристических поисков в познании природы техники. Особое значение в такого рода исследованиях приобретает осмысление техники как средства или опосредствующего механизма интегрирования в новую системную организацию, способную к саморазвитию общества, человека, неживой и живой природы (биосферы). что должно происходить в процессе рационально организованной человеческой деятельности в планетарных масштабах. Данная тенденция глобальной самоорганизации получила название ноосферизации или становления ноосферы, о которой писал В. И. Вернадский как о стественноисторическом продукте развивающегося взаимодействия биосферы и возникающего в ней общества, превращающегося в относительно самостоятельную самоорганизующуюся систему благодаря созданию культуры и техники в особенности.

ДЕРЖАВНО-КОНФЕСІЙНІ ВІДНОСИНИ В УКРАЇНІ: СТАН І ПРОБЛЕМИ

Гармонійні державно-конфесійні відносини є запорукою розбудови демократичної правової держави. У сучасному суспільстві релігійні організації є самостійним соціальним інститутом, здатним справляти помітний вплив на перебіг суспільних, зокрема політичних, процесів. Тому аналіз стану державно-конфесійних відносин і пошуку шляхів їх гармонізації є важливим завданням державної політики. Значущість цього завдання посилюється в умовах зростання конфліктного потенціалу міжконфесійних відносин в контексті російської гібридної війни проти України, тому удосконалення механізмів державно-церковної взаємодії стає важливою складовою національної безпеки держави.
Позитивний досвід розвитку державно-конфесійних відносин часів незалежності України включає формування національного законодавства щодо забезпечення свободи совісті та діяльності релігійних організацій, а також налагодження постійного діалогу між конфесіями і державою через створення та співробітництво відповідних структур з боку як держави, так і релігійних конфесій. Так, діалог між релігійною спільнотою і державою забезпечували такі структури, як утворена у грудні 1996 р. Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій (ВРЦіРО), яка представляє більше ніж 90% усіх релігійних організацій України, та державний орган у справах релігій, відповідальний за забезпечення діяльності релігійних організацій і державно-конфесійних взаємовідносин, а також Експертна рада з питань свободи совісті та діяльності елігійних організацій як консультативно-дорадчий орган при Міністерстві культури України. 

СВОБОДА СОВІСТІ В ФІЛОСОФІЇ ПРАВА М. БЕРДЯЄВА

У своєму невеликому нарисі "Мій філософський світогляд" Микола Бердяєв акцентує увагу на специфічних рисах своїх поглядів, які здаються йому найбільш суттєвими і важливими. Зокрема він підкреслює, що в центрі його філософської творчості знаходиться проблема людини. "Поставити проблему людини, – пише М. Бердяєв, – це значить в той же час поставити проблему свободи, творчості, особистості, духу та історії. Тому я займався головним чином філософією релігії, філософією історії, соціальною філософією та етикою... Вихідна точка мого світогляду є примат свободи над буттям. Це надає філософії динамічного характеру та пояснює джерело зла, а також можливість творення в світі чогось нового. Свобода не може детермінуватися буттям, свобода не визначається навіть Богом. Вона укорінена у небутті".
На думку М. Бердяєва його філософія "у своїй головній тенденції" є дуалістичною. Проте, це дуалізм особливий: дуалізм духу і природи, свободи і детермінації, суб'єкта і об'єктивації, особистості та загального, царства Бога і царства Кесаря. Така "дуалістичність" бердяєвської філософії визначила і певні специфічні підходи до постановки та розв'язання проблеми "свободи совісті" як складного культурно-юридичного концепту та феномену суспільного буття.

ЛІТЕРАТУРА І ДЖЕРЕЛА З ГЕНЕАЛОГІЇ БЕРДЯЄВИХ

Меморіальна дошка Миколі Бердяєву 

у м. Києві на будинку  КНУ ім Т. Шевченка 
(бульвар Т. Шевченка, 14).

1. З кінця XVIII до початку ХХ ст. Бердяєви належали до одного з поміщицьких родів Київської губернії. За розмірами маєтку – половини містечка Обухів – їх слід віднести до числа середніх землевласників.
2. За своїм походженням Бердяєви відносилися до порівняно невеликої групи російських поміщиків Київської губернії. Ця група почала формуватися наприкінці XVIII століття. Значна їх частина належала до спадкоємців Потьомкіна. Їхні маєтки були зосереджені у південно-східних повітах – на теренах давнішої Смілянщини. Інші російські землевласники потрапили до Київської губернії завдяки пожалуванням Катерини ІІ і Павла І, які нагороджували у такий спосіб військових і чиновників. Роздавалися маєтки, які внаслідок конфіскацій потрапили до російських рук на початку окупації Правобережної України. До останніх належав і Миколай Михайлович Бердяєв, вершиною кар‘єри якого була посада начальника губернії.
3. На тлі інших російських поміщицьких родів Київської губернії Бердяєвих вирізняє, безумовно, постать відомого європейського інтелектуала
ХХ ст. Миколая Олександровича Бердяєва (1874-1948).
4. Дослідження роду Бердяєвих і, зокрема, походження Миколая Бердяєва є важливим для усвідомлення його духовного шляху, про який він так глибоко і самокритично написав у своєму творі "Самопознание".

КОНЦЕПЦІЯ СВОБОДИ У ФІЛОСОФІЇ МИКОЛИ БЕРДЯЄВА

Микола Олександрович Бердяєв створив оригінальну концепцію свободи, окремі ідеї якої помітно виходять за межі традиційної релігійно-християнської філософії, оскільки дане поняття зі звичайної етичної проблеми перетворюється у космічну категорію з власним онтологічним обґрунтуванням. У вченні мислителя існує три види свободи: ірраціональна свобода, раціональна свобода та свобода, пронизана любов‘ю до Бога.
Як вважає філософ Бог не може бути творцем свободи і не має влади над нею, адже вона предвічна, ірраціональна, несотворена та породжена небуттям. Творець лише випромінює світлу сторону цієї свободи, панує лише над створеним буттям, але не може відповідати за протилежну сторону, яку породило зло. «Бог-творець, – пише М. Бердяєв, – є всемогутнім над буттям, над створеним світом, але у нього немає влади над небуттям, над несотвореною свободою».
Людська ірраціональна свобода, на думку мислителя, міститься у певному понятті «ніщо», яке є первинним незбагненним принципом, що не має жодної диференціації.

МОРАЛЬНА ПРОБЛЕМА ПОНЯТТЯ «ЩАСТЯ» У ТВОРЧОСТІ Г. СКОВОРОДИ

Пам'ятник Г. С. Сковороді біля музею

Переяслав-Хмельницький

Г. Сковорода розробив свою концепцію категорії «щастя» й виробив на нього свій специфічний філософський погляд – ідеалістичний, християнський. Цей погляд ґрунтується на Біблії і на особистому життєвому досвіді мислителя. Тлумачення поняття «щастя» у релігійно-філософському вченні Г. Сковороди екзистенційне. «Сковорода, як це відомо, не тільки філософ-теоретик. Він філософ живий, який всю свою науку втілював, насамперед, у власне життя. Щастя у Сковороди – не абстрактна категорія, не тільки мета людського життя, а й значною мірою його метод. Тому й уся філософія Сковороди – життєва і практична. Таке поняття про щастя можна віднайти в філософії Сковороди про пізнання самого себе, про «сродність», про розумне розрізнювання легкого й потрібного в житті від тяжкого й непотрібного, про спокій серця, про мир, дружбу й любов з людьми та про мир з Господом Богом [3, с. 660]».
На певному етапі людина стикається з багатьма проблемами, одна з яких полягає у пошуку істинно вірного місця у цьому світі. Знайти вірний шлях дуже важко, він вимагає багато зусиль. На думку Г. Сковороди, ще одна проблема полягає тут у тому, що кожен хто йде своїм шляхом веде за собою іншого. Ідея «сродної праці», яка є одним з улюблених предметів філософських роздумів українського мислителя, полягала у тому, що кожен повинен знайти свій шлях. Будь-яка людина може бути щасливою, якщо вона не розлучається із своїм природним покликанням, з нахилом до певного виду праці. Бо коли людина любить те, чим займається, то вона – щаслива. Г.Сковорода прийшов до такого висновку на основі особистого досвіду. «Сродне» життя – це життя приємне і легке, а відтак і щасливе, повчав філософ. «Що потрібніше, ніж Царство Боже?

ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ ТА ПРОБЛЕМА ЕЛЕКТРОННОГО ФАХОВОГО ПЕРЕКЛАДУ

Логіка розвитку сучасного наукового пізнання, як це часто можна побачити в історії науки, пов‘язує між собою різні сфери, які, на перший погляд, мають більше відмінного, аніж спільного. Проте, дослідження
штучного інтелекту (або ж – штучного розуму) майже з перших кроків було пов‘язане із машинним перекладом, тобто перекладом тексту з використанням комп‘ютерних технологій. Вже з появою перших ЕОМ у науковців виникає спокуса використати нові технології для автоматизації такої складної інтелектуальної, притаманної лише людині, діяльності як процес перекладу тексту. Зокрема однією з перших і найвідоміших таких спроб був джоржтаунський експеримент 1954 року, який мав продемонструвати можливості машинного перекладу. Відтоді цей напрям досліджень є одним із головних у реалізації програми створення штучного розуму.
Співвідношення участі людини і комп‘ютера у процесі перекладу може бути різним. З одного боку, комп‘ютер може використовуватися як допоміжний засіб, що полегшує роботу людині-перекладачу. З іншого, всі операції перекладу можуть здійснюватися комп‘ютером без участі людини. Для людини, в цьому випадку, залишається лише функція постановки цілі.