МОРАЛЬНА ПРОБЛЕМА ПОНЯТТЯ «ЩАСТЯ» У ТВОРЧОСТІ Г. СКОВОРОДИ

Пам'ятник Г. С. Сковороді біля музею

Переяслав-Хмельницький

Г. Сковорода розробив свою концепцію категорії «щастя» й виробив на нього свій специфічний філософський погляд – ідеалістичний, християнський. Цей погляд ґрунтується на Біблії і на особистому життєвому досвіді мислителя. Тлумачення поняття «щастя» у релігійно-філософському вченні Г. Сковороди екзистенційне. «Сковорода, як це відомо, не тільки філософ-теоретик. Він філософ живий, який всю свою науку втілював, насамперед, у власне життя. Щастя у Сковороди – не абстрактна категорія, не тільки мета людського життя, а й значною мірою його метод. Тому й уся філософія Сковороди – життєва і практична. Таке поняття про щастя можна віднайти в філософії Сковороди про пізнання самого себе, про «сродність», про розумне розрізнювання легкого й потрібного в житті від тяжкого й непотрібного, про спокій серця, про мир, дружбу й любов з людьми та про мир з Господом Богом [3, с. 660]».
На певному етапі людина стикається з багатьма проблемами, одна з яких полягає у пошуку істинно вірного місця у цьому світі. Знайти вірний шлях дуже важко, він вимагає багато зусиль. На думку Г. Сковороди, ще одна проблема полягає тут у тому, що кожен хто йде своїм шляхом веде за собою іншого. Ідея «сродної праці», яка є одним з улюблених предметів філософських роздумів українського мислителя, полягала у тому, що кожен повинен знайти свій шлях. Будь-яка людина може бути щасливою, якщо вона не розлучається із своїм природним покликанням, з нахилом до певного виду праці. Бо коли людина любить те, чим займається, то вона – щаслива. Г.Сковорода прийшов до такого висновку на основі особистого досвіду. «Сродне» життя – це життя приємне і легке, а відтак і щасливе, повчав філософ. «Що потрібніше, ніж Царство Боже?
В заплутаних думках і в туманних промовах гніздиться неправда й удаваність, а у важких ділах криється обман і суєта.
А ось легкість – у потрібності, потрібність у природженості, а природженість перебуває в Царстві Божому. Що потрібніше для душевної людини, ніж дихання? Що потрібніше для неї більше, ніж Бог? Запитавши так, філософ тут же відповідає, що найпотрібнішим є і одне, і друге, бо ж вони наповнюють в людині все. Сковорода дякує Премудрості, що потрібне сотворила неважким, а важке непотрібним [3, с. 663]».
Про щастя говорять багато людей з різноманітними професіями і різними поглядами на світ, всі вони виконують роль вчителів, які знають цей шлях. Художник повинен малювати картини, кухар – готувати їжу, годинникар – ремонтувати годинники, а не показувати шлях до щастя та миру. У цьому Г. Сковорода вбачав великі труднощі, тому і замислювався над питанням: «Та чи їхня це справа вчити, судити, знати про щастя? [1, с. 363]». Це питання являється важливим для вирішення багатьох проблем. Український філософ був переконаний, що місія вчити про щастя відводиться апостолам, пророкам, священикам, проповідникам, які повинні закликати суспільство до миру: «Це є посада тих, кому сказано: «Світ мій залишаю вам». З усіх сотворінь лише людина залишилась для духовних, та й у ній самій кравець узяв одяг, швець чоботи, лікар тіло; тільки володар тіла залишився для апостолів [1, с. 363]». Кожна людина шукає правду у навколишньому середовищі, а священик – всередині себе.
Український філософ визначив необхідні умови для досягнення людиною щастя, які базувалися на двох провідних принципах. Перший полягає у тому, що щастя повинно бути доступним кожному. Другий принцип полягає у тому, що щастя повинно бути легко доступним, адже Бог створив все потрібне людині легким, а важке у досягненні – непотрібним, тобто Г. Сковорода показує розрізненість між справжніми потребами і засобами їхнього задоволення. Ці критерії випливають із ідеї Бога як блага, який бажає людству щастя. Оскільки Бог, втілює це бажання в людській сутності, то щастя постає як щось, чого людина не лише повинна шукати, але
й до чого повинна прагнути, тобто щастя є найвище благо.
Г. Сковорода стверджував, що істинне щастя повинно ґрунтуватися на духовних і вічних засадах, а не на грошах чи посадах. Однак, мислитель не заперечував цінність матеріальних благ і розумів, що людині необхідно задовольняти свої природні потреби. Філософ настоював на тому, що задоволення матеріальних потреб має знаходитися у розумних межах. Матеріальні блага не є найголовнішими цінностями, бо не можуть зробити людину щасливою, не впливають на її свободу і духовне утвердження. Тому нормою по треб у Г. Сковороди виступає сама природа, яка все необхідне зробила легким, а важкодоступне непотрібним. Розкіш, багатство, почесті, посади і слава не є головними цінностями людини.
Щастя має свої особливості, які полягають у духовному світі людини. Людина по-справжньому щаслива коли спокій заповнює її духовний
світ. Духовний світ людини не має матеріального вираження, тому він не може бути ні золотом, ні деревом, ні водою, ні будь-якою іншою речовиною.
Людина не може судити про щастя за допомогою матеріальних сутностей, тому що такі поняття як «мир» та «щастя» мають у релігійно-філософських поглядах Г. Сковороди суто духовне вираження.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Сковорода Григорій. Твори : У 2 т / Григорій Сковорода – К. : ТОВ «Видавництво «Обереги», 2005. – 2-е вид., виправ. – Т. 1. – 528с.
2. Сковорода Григорій. Твори : У 2 т / Григорій Сковорода – К. : ТОВ «Видавництво «Обереги», 2005. – 2-е вид., виправ. – Т. 2. – 480 с.
3. Ярмусь С. Поняття щастя в філософії Григорія Сковороди /
С. Ярмусь // Сковорода Григорій : ідейна спадщина і сучасність / Відп .

ред. проф . І. П. Стогній . – Київ , 2003. – С. 660 – 673.

РИК М.С., аспірант 

Київський національний університет імені Тараса Шевченка rykmykola@gmail.com

«П'яті Бердяєвські читання»: матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м. Біла Церква, 31 травня 2017 року. – 6 с.